Я належу до того покоління, яке ніколи не могло уявити собі, що війна стане нашою щоденною реальністю.

Я була впевнена, що ані я, ані мої доньки ніколи не переживуть навіть частину того жаху та болю, який пережили мої дідусі. Один з них, Кіндрат Червонецький, як і багато інших вінничан, загинув в 1941, його ім’я залишилось тільки на пам’ятнику у Тростянці. Інший, Мартин Кучер, був вбитий під містечком Алба, в Румунії, там і його могила.

Але, на жаль, сталося так, що і наше покоління не оминула доля війни. Наші землі захопив ворог, а багато хлопців сьогодні не повертаються з окопів додому. Історія повторюється. І тому я одягаю червоний мак. Це символ тих, хто знає справжню ціну миру і хто каже сьогодні війні: «Ніколи знову!» Це знак пам’яті кожному, хто віддав своє життя заради того, щоб жили ми.

В цей день я молюся за те, щоб всі наші воїни повернулися до своїх сімей. Я молюся за перемогу України, щоб ми вистояли на всіх фронтах. І я прошу Бога про те, щоб наші діти та онуки ніколи не знали, що таке війна.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *